Однією з поширених проблем під час оформлення відстрочки від призову на військову службу є неправильне тлумачення територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки положень законодавства, які визначають підстави для її отримання.
Особливо це стосується військовозобов'язаних, які здійснюють постійний догляд за своїми хворими батьками.
На практиці виникали ситуації, коли особа надавала документи, що підтверджували потребу матері чи батька в постійному догляді та фактичне здійснення такого догляду, проте отримувала відмову через непідтвердження відсутності інших працездатних членів сім'ї.
Виникає принципове питання: чи має право ТЦК та СП вимагати від особи виконання умов, яких закон для відповідної підстави відстрочки не встановлює?
На моє переконання, відповідь однозначна — ні.
Догляд за власними батьками та батьками чоловіка чи дружини — різні правові підстави
Пункт 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає право на відстрочку для військовозобов'язаних, зайнятих постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю, які за відповідним медичним висновком потребують постійного догляду.
Водночас законодавець передбачив додаткові умови для осіб, які здійснюють догляд за батьками дружини або чоловіка. І саме тут виникла проблема застосування законодавства.
Окремі ТЦК та СП фактично ототожнювали ці дві категорії військовозобов'язаних, вимагаючи від осіб, які доглядають за власними батьками, доведення відсутності інших працездатних родичів.
Проте пункт 9 частини першої статті 23 Закону не ставить право на відстрочку у зв'язку з доглядом за власними батьками в залежність від відсутності інших членів сім'ї, здатних здійснювати догляд.
Визначальними є потреба відповідного члена сім'ї в постійному догляді та фактичне здійснення такого догляду військовозобов'язаним.
Законодавець додатково усунув неоднозначність
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 року № 930 були внесені зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою КМУ № 560.
Зокрема, пунктом 58-1 Порядку прямо визначено, що військовозобов'язані, які здійснюють постійний догляд за своїми батьком чи матір'ю, не зазначають у заяві інформацію про інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд.
Натомість для догляду за батьком чи матір'ю дружини (чоловіка) передбачені інші умови.
На мою думку, ці зміни не стільки запровадили нове право, скільки конкретизували вже закладене в законі розмежування відповідних категорій військовозобов'язаних.
Адже і до внесення змін до Порядку закон не містив вимоги щодо доведення відсутності інших працездатних родичів для осіб, які здійснюють догляд за власними батьками.
Чому неправильне тлумачення закону є порушенням прав людини?
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.
Це означає, що державний орган не вправі самостійно розширювати перелік законодавчих умов, необхідних для реалізації певного права.
Якщо законом передбачено конкретні підстави для отримання відстрочки, ТЦК та СП повинен перевіряти наявність саме цих підстав, а не встановлювати додаткові вимоги на власний розсуд.
Особливо важливим є те, що право на відстрочку у зв'язку зі здійсненням постійного догляду має не лише мобілізаційний, а й соціальний характер.
Його призначення — забезпечити можливість догляду за людьми, які через стан здоров'я не здатні самостійно задовольняти свої життєві потреби.
Тому необґрунтована відмова у відстрочці може безпосередньо вплинути не лише на військовозобов'язаного, а й на особу, яка залежить від його щоденної допомоги.
Чи можна оскаржити неправомірну відмову?
Рішення ТЦК та СП про відмову в наданні відстрочки може бути оскаржене в адміністративному суді.
При цьому частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладає обов'язок доказування правомірності рішення суб'єкта владних повноважень саме на цей орган.
У судовій практиці вже знаходить підтвердження підхід, відповідно до якого відмова в наданні відстрочки через непідтвердження відсутності інших працездатних родичів є протиправною, якщо йдеться про постійний догляд за власними батьками на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону.
Водночас варто розмежовувати визнання протиправною відмови у відстрочці та безпосереднє зобов'язання надати таку відстрочку.
Залежно від обставин суд може скасувати незаконне рішення та зобов'язати уповноважений орган повторно розглянути заяву з урахуванням наданої судом правової оцінки.
Моя правова позиція
Вважаю, що будь-яке обмеження прав людини повинно мати чітку законодавчу підставу.
ТЦК та СП, як і будь-який інший орган державної влади, не може підміняти волю законодавця власним розумінням того, кому доцільно надати відстрочку, а кому — ні.
Особливо неприпустимим є застосування за аналогією додаткових обмежень, встановлених законом для інших категорій осіб.
Адже якщо законодавець свідомо розмежував підстави для отримання відстрочки, орган, який застосовує закон, зобов'язаний дотримуватися цього розмежування.
Зі свого професійного досвіду можу сказати, що іноді причиною порушення прав громадян стає не відсутність відповідної правової норми, а її неправильне застосування державними органами.
На моє переконання, людина не повинна доводити відсутність обставин, які закон узагалі не визначає умовою реалізації її права.
І саме в цьому полягає одне з найважливіших завдань адміністративного судочинства — забезпечити, щоб державна влада діяла відповідно до закону, а не вимагала від громадян більше, ніж закон передбачає.
Тобота Юлія Сергіївна Адвокат