Непоодинокими є випадки, коли органи прокуратури звертаються до суду з позовами про повернення земельних ділянок, які були передані у приватну власність або користування ще 10, 15, а іноді й понад 20 років тому.
Здебільшого такі вимоги обґрунтовуються порушеннями земельного законодавства, допущеними державними органами чи органами місцевого самоврядування під час передачі землі.
При цьому прокуратура нерідко пояснює тривале незвернення до суду тим, що про відповідне порушення їй стало відомо лише за результатами нещодавньої перевірки або опрацювання архівних документів.
Проте чи означає це, що держава може оскаржувати власні рішення фактично без обмеження в часі?
На моє переконання, такий підхід суперечив би самому призначенню інституту позовної давності та принципу правової визначеності.
Коли починається перебіг позовної давності?
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність становить три роки.
Водночас визначальне значення має не стільки тривалість цього строку, скільки правильне встановлення моменту початку його перебігу.
Частина перша статті 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Ключовими тут є слова «могла довідатися».
Це означає, що для визначення початку перебігу позовної давності важливо встановити не лише момент фактичного виявлення порушення, а й наявність об'єктивної можливості дізнатися про нього раніше.
Наприклад, якщо передача земельної ділянки відбулася на підставі рішення державного органу, відомості про неї містилися в офіційних документах, а уповноважені органи мали можливість перевірити законність такого рішення, виникає цілком обґрунтоване питання: чому ймовірне порушення було виявлено лише через десятки років?
Чи має прокуратура особливий порядок обчислення позовної давності?
Звернення прокурора до суду в інтересах держави саме по собі не змінює правил обчислення позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію, відповідно до якої, якщо прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі уповноваженого органу, перебіг позовної давності за загальним правилом визначається з моменту, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення права.
В окремих випадках визначальним може бути момент обізнаності прокурора, зокрема якщо він дізнався або міг дізнатися про порушення раніше за компетентний орган.
Отже, дата проведення прокурорської перевірки чи отримання прокуратурою певного документа не обов'язково є початком перебігу позовної давності.
На мою думку, протилежний підхід фактично дозволяв би державі самостійно визначати момент початку перебігу позовної давності шляхом проведення чергової перевірки через багато років після виникнення спірних правовідносин.
Чи поновлюється позовна давність після перепродажу земельної ділянки?
Ще одне важливе питання виникає тоді, коли земельна ділянка після первісного відчуження неодноразово змінювала власників.
Чи означає кожен наступний продаж початок нового строку позовної давності для вимог про витребування майна?
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 роз'яснила, що початок перебігу позовної давності за віндикаційним позовом не пов'язується з кожним наступним відчуженням майна чи ухваленням судового рішення, яке підтверджує порушення права.
Визначальним є момент, коли власник довідався або міг довідатися про порушення свого права.
Таким чином, подальша зміна власників земельної ділянки сама по собі не означає, що держава щоразу отримує новий трирічний строк для її витребування.
Чи завжди до земельних спорів застосовується позовна давність?
Ні. Важливе значення має правова природа заявлених позовних вимог.
Зокрема, необхідно розмежовувати:
- Віндикаційний позов — вимогу власника про витребування майна з чужого незаконного володіння. До таких вимог за загальним правилом застосовується позовна давність.
- Негаторний позов — вимогу про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов'язаних із позбавленням володіння. Такий позов може бути заявлений протягом усього часу існування відповідного порушення.
Особливе значення це розмежування має у спорах щодо земель лісогосподарського призначення та водного фонду.
Саме тому належна юридична кваліфікація спірних правовідносин є принциповою. Назва позовної вимоги не повинна підміняти її справжній правовий зміст.
Моя правова позиція
Позовна давність — це не формальна процесуальна перешкода, а важливий інструмент забезпечення правової визначеності та стабільності цивільних правовідносин.
Як адвокат я переконана, що держава повинна нести відповідальність за своєчасність захисту власних інтересів так само, як цього вимагають від приватних осіб.
Якщо уповноважені державні органи протягом багатьох років мали об'єктивну можливість виявити ймовірне порушення, проте не вживали заходів для захисту відповідного права, така бездіяльність повинна отримувати належну правову оцінку.
Водночас питання спливу позовної давності завжди потребує індивідуального аналізу: встановлення характеру порушення, належного способу судового захисту, моменту обізнаності уповноваженого органу та обставин, які впливали на перебіг строку.
Варто також пам'ятати, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони спору, зробленою до ухвалення рішення. А її сплив може стати підставою для відмови в позові за наявності встановленого порушення права та відсутності поважних причин пропуску строку.
На моє переконання, держава не повинна мати можливості через десятки років ставити під сумнів стабільність майнових правовідносин лише через те, що її органи своєчасно не виконали покладених на них функцій.
Адже принцип правової визначеності повинен захищати не лише інтереси держави, а насамперед довіру людини до законності та остаточності правових рішень.
Тобота Юлія Сергіївна Адвокат