Земля є основним засобом виробництва для фермерського господарства, а право користування нею — фундаментом його господарської діяльності.
Водночас на практиці виникають ситуації, коли держава ініціює припинення права постійного користування земельною ділянкою, посилаючись на її використання не за цільовим призначенням або порушення екологічних вимог.
Особливо цікавими є спори, у яких підставою для таких вимог стає не припинення сільськогосподарської діяльності, а особливості вирощуваної продукції, технології її виробництва або залучення до обробітку землі інших суб'єктів господарювання.
На мою думку, у таких правовідносинах принципове значення має розмежування фактичного порушення земельного законодавства та звичайної господарської діяльності, яку контролюючий орган помилково кваліфікує як правопорушення.
Чи є вирощування газонної трави сільськогосподарською діяльністю?
Традиційно сільськогосподарське виробництво асоціюється з вирощуванням зернових, овочевих або технічних культур.
Проте сучасне сільське господарство значно різноманітніше. Зокрема, одним із напрямів рослинництва є вирощування багаторічних трав для подальшої реалізації, у тому числі у вигляді рулонного газону.
Саме специфіка такої продукції іноді стає підставою для тверджень про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Однак, на моє переконання, комерційне призначення вирощеної рослинної продукції саме по собі не змінює сільськогосподарського характеру діяльності.
Якщо земельна ділянка використовується для вирощування рослин, а отримана продукція надалі реалізується споживачам, така діяльність не перестає бути сільськогосподарською лише через те, що продукція використовується для озеленення, а не для харчування чи годівлі тварин.
Визначальними мають бути фактичний характер використання земельної ділянки та відповідність такого використання її цільовому призначенню, а не виключно назва продукції чи окремий код КВЕД.
Залучення підрядників не означає передачу землі іншому користувачу
Інша поширена проблема — ототожнення виконання сільськогосподарських робіт сторонніми підприємствами з передачею земельної ділянки в користування третім особам.
Фермерське господарство може залучати підрядників для посіву, внесення добрив, зрошення, догляду за культурами та збирання врожаю. Така співпраця є звичайною складовою господарської діяльності.
Водночас право постійного користування земельною ділянкою не передбачає вільного розпорядження нею шляхом передачі іншим особам.
Тому в кожному конкретному випадку необхідно досліджувати справжній зміст правовідносин: чи виконує третя особа окремі роботи на замовлення землекористувача, чи фактично отримала земельну ділянку у самостійне користування.
Сам факт присутності техніки, працівників або обладнання іншого підприємства на земельній ділянці не доводить незаконної передачі права користування землею.
Чи достатньо акта перевірки для припинення права землекористування?
Одним із найважливіших питань у таких спорах є порядок встановлення порушень земельного законодавства.
Статті 141, 143 та 144 Земельного кодексу України передбачають правові підстави та механізми припинення права користування земельними ділянками.
Зокрема, процедура, передбачена статтею 144 ЗК України, пов'язана не лише з виявленням порушення, а й із застосуванням визначених законом заходів реагування, спрямованих на його усунення.
Це означає, що примусове припинення права землекористування не повинно ставати автоматичним наслідком складення контролюючим органом акта перевірки.
Для застосування відповідного механізму необхідно встановити порушення, забезпечити дотримання передбаченої законом процедури та перевірити наявність підстав для звернення до суду.
При цьому правомірність перевірки, належність і допустимість зібраних доказів та повноваження органу, який ініціює припинення права, мають самостійне юридичне значення.
Екологічні порушення мають підтверджуватися об'єктивними доказами
Безумовно, охорона родючості ґрунтів є одним із найважливіших завдань земельного законодавства.
Проте твердження про погіршення стану земельної ділянки повинні ґрунтуватися на належних дослідженнях, а не лише на припущеннях щодо можливих негативних наслідків певної технології вирощування продукції.
Наприклад, якщо контролюючий орган стверджує про зменшення родючості ґрунту, важливо встановити його попередній стан, фактичні зміни відповідних показників та причинний зв'язок між господарською діяльністю і виявленим погіршенням.
Відповідне значення можуть мати агрохімічні паспорти полів, результати лабораторних досліджень, експертні висновки та інші належні докази.
Вважаю принциповим, щоб висновки про порушення екологічних вимог були результатом повного й об'єктивного дослідження, а не формального тлумачення особливостей сільськогосподарського виробництва.
Моя правова позиція
Право постійного користування землею не є абсолютним. Закон передбачає підстави для його припинення, зокрема у випадках порушення земельного законодавства.
Однак наявність у держави повноважень контролювати використання земель не означає наявності необмеженого права втручатися в діяльність землекористувача.
Я переконана, що примусове припинення права користування земельною ділянкою повинно застосовуватися лише за наявності належно доведених законних підстав і з дотриманням встановленої процедури.
При цьому контролюючі органи мають оцінювати реальний зміст господарської діяльності, а не обмежуватися її формальними ознаками.
Особливо важливо пам'ятати, що для фермерського господарства втрата права користування землею нерідко означає неможливість продовження всієї господарської діяльності.
Саме тому держава повинна забезпечувати розумний баланс між необхідністю контролю за використанням земель та правом суб'єктів господарювання на стабільність і передбачуваність своєї діяльності.
На мою думку, метою державного контролю має бути забезпечення законного та раціонального використання землі, а не пошук формальних приводів для позбавлення землекористувачів їхніх прав.
Тобота Юлія Сергіївна Адвокат